Чи існує Дід Мороз? Хто такий святий Миколай? І, зрештою, як здобути на зимових канікулах справжнє диво?

- Кажу тобі, не існує ніякого Діда Мороза! - у розпачі крикнув Петрик до своїй старшої подруги Марійки. - Я менший за тебе, а знаю! Навіть мій молодший брат, що й до школи поки не ходить, знає - подарунки приносять батьки. А ти шо? Така розумна, майже доросла - і все тобі Святий Миколай, Дід  Мороз чи навіть Санта Клаус! Тьху!

- Просто ти, Петрик, не віриш у дива. А я от вірю! - дещо замріяно і неочікувано спокійно відповіла Марійка. - Знаєш, що? Мені мама розповідала. Вони їздили з татом і колегами у дуже небезпечну подорож. Вночі в них зламалася машина. І навкруги - нікого! А це ще добре, бо можуть бути і ворожі військові. Телефони всі порозряджалися, по допомогу не звернутися, 19 грудня, мороз... А тоді їде мікроавтобус, зупиняється, з нього виходить дядько у костюмі Санти і каже: "Вам допомогти? Бачу, у вас авто несправне". Ну, всі звісно здивувалися, а мама мені зізналася, що трошки і налякалася. Питають: "А ви хто?". А той дядько каже: "Сьогодні я - святий Миколай, оце дітям подарунки відвозив на замовлення". І взяв полагодив їм машину, то вони поїхали і доїхали добре. Уяви! Дев'ятнадцятого грудня! На день Миколая! Зненацька! В костюмі! Хіба це не диво?

- Може й диво. Хоча я б сказав, це щасливий збіг обставин. Але до чого тут Санта, якщо про Миколая йдеться? Санта буває на Різдво і не у нас...

- Еее, а ще кажеш, ніби все знаєш! Санта Клаус і є Миколай!

- Та ти знущаєшся з мене?! От я зараз...

Втім, що Петрик хотів зробити "зараз", Марійка так і не дізналася, бо тої ж миті пролунав голос пані Історки, улюбленої викладачки Марійки, яка сама мріяла згодом займатися вивченням давніх часів та звичаїв.

- Не кип'ятися, Петрику, - сказала вчителька. - Як не дивно, Марійка права. Клаус - це голландська форма імені Миколай. Ну, а "Санта" означає "святий". Мешканці старої Європи, так само, як і українці, вважали, що саме цей святий відповідає за подарунки. Тільки традиції були дещо різні. От у нас подарунки "на Миколая" знаходять під подушкою, а у Голландії вішали панчоху, в якій святий мав залишити щось. Згодом багато голандців переселилися до Америки. До речі славнозвісне місто Нью-Йорк спершу звалося Новий Амстердам, на честь голландської столиці... Але зараз не про це. Я так розумію, Петрик наполягає на тому, що ніякого Миколая не існувало в принципі?

- Так! - хором відповіли Марійка та Петрик, сердито зиркаючи очима одне на одного.

- Ну що ж, змушена тебе, Петрику, розчарувати. Єпископ на ім'я Миколай дійсно жив і служив церкви на межі третього та четвертого століть нашої ери. Себто вісімнадцять століть тому. Народився він у Лікії - це була така давня держава там, де тепер Турція, а саме - курорт Анталія. Там він служив, там і помер. Християне приписували епископові Миколаю багато різноманітних див. Тому після смерті його визнали святим.

- Добре, добре, - нетерпляче вставив Петрик, - а подарунки тут до чого?

- А ось, - посміхнулася пані Історка, - існує така легенда. В ті прадавні часи для дівчат напрочуд важливо було вийти заміж. Це був чи не єдиний шлях в житті. Бо ні вчитис, ні подорожувати, ні робити кар'єру за старими правилами жінкам на превеликий жаль було неможна. Але щоб вийти заміж, треба було мати придане - гроші або коштовні речі. І от Миколай допоміг трьом сестрам, батько яких втратив всі статки, дав їм придане. Звідси й думка, що Миколай дає подарунки. А як його звуть, Миколай чи Клаус - не суттєво. Хоча, повторюся: людина така, чудотворець чи ні, існувала. Ба більше! Вчені з лабораторії анатомії обличчя при Ліверпульскому університеті створили тривимірний портрет Миколая. Вони залучили всі рештки скелету та всі історичні свідчення, що наразі є доступними. Кажуть, це найреалістичніший, найточніший портрет. Давайте-но покажу!

І пані вчителька відкрила дітям на своєму планшеті фото літнього бородатого чоловіка.

- Вибачте, - обережно втрутилася Марійка, - а до чого ж тут Дід Мороз? Звідки він, хто?

- О-о-о, люба... Ти певна, що хочеш дізнатися? Це доволі страшно, якщо чесно.

- Хочу! - сверканула очима дівчинка і суворо подивилася на Петрика.

- Ну слухай. В ще давніші часи, ніж ті, коли жив святий Миколай,  у Європі було досить холодно. Та й житло прогріти було важко. Аби вижити, доводилося селитися всім разом. Ну, а ніякої науки та дослідництва не було й близько. Тому людей лякало, як скорочується день восени. Вони шукали пояснення, чому сонце йде так надовго? Куди щезає тепло?Л - істота солярна. Ми активні і можемо за себе постояти при світі сонця. На холоді без захисту ми швидко гинемо. У темряві ми засинаємо. Природа теж. А чи буде нова весна, хтозна? Тому треба задобрити богів.

- От! - пхикнув Петрик, - і тут боги. Дід Мороз шо, бог?

- Ти не повіриш, - посміхнулася пані Історка, але так! Язичницкій, а ще кажуть - паганський. Стихія, прояв природи, якій дали ім'я, особисті риси і є певна інструкція, як з нею взаємодіяти. Мороз - серйозна проблема для прадавнього європейця, і треба з ним домовитися.

- А це можливо? Домовитися з морозом? - підняла брові Марійка.

- Ну, давні люди вважали, що так! - відповіла вчителька. - По-перше, вони добре орієнтувалися в календарі. Ви ж знаєте, що існує день зимового сонцестояння, коли приходить найкоротший день і настає найдовша ніч? Він цього року  приходиться на 22 грудня. Після цього світовий день починає потроху збільшуватися, і так аж до весняного рівнодення 20 березня, коли день і ніч однакові. Тоді день стає все довшим і довшим, поки не прийде літне сонцестояння, зазвичай 20 або 21 червня, - найдовший день і найкоротша ніч. Після цього світла стає менше і 22 чи 23  вересня наступає осіннє рівнодення, день і ніч знову рівні. Ну, а тоді день стає коротшим і так до зимового сонцестояння...

- А причому тут Дід Мороз? - не втримався Петрик.

- Ну, ти ж певно чув, що давні люди обожнювали сили природи і вклонялися їм. Особливо тим, які могли створити серйозні проблеми. Зима, темрява, мороз... Тому на зимове сонцестояння влаштовували свято, багато їжи та пиття. І обирали так званого Бобового короля. Кому в їжі трапиться навмисно підкладений туди біб, той і король свята.

- І оце - страшне? - хмикнув Петрик.

- Це - ні. А от те, що відбувалося на ранок - так. Бо люди тоді вважали, що Морозу треба принести жертву. Тоді сонце стане прибувати і можливо ніхто не загине протягом зими. Отже, Бобового короля виводили з хати, вбивали, а щоб Мороз краще роздивився жертву, нутрощі та кишки розвішували на дереві. Звідси, власне, і звичай прикрашати ялинку. Ніколи не замислювався, нащо ці всі гірлянди та кульки?

Петрик помітно зблід. Але вдачу мав завзяту, то наважився спитати:

- А подарунки ж тут до чого?

- А до того, що коли на наших теренах настали часи Радянської влади, почалася боротьба із релігією. І про християнського святого Миколая треба було забути. То ж вирішили, що казкові істоти, Дід Мороз та Снігуронька, якраз підійдуть до нового радянського зимового свята. Але орієнтувалися радянські спеціалісти з культури на дитячі збірки казок та твори поетів-романтиків. Не на справжні прадавні казки, що зберегли трохи більше від старих часів. Та й не дуже їх хотіли знати - дуже вже страшні. Так Дід Мороз став носити подарунки. Це досить гіркий жарт. Адже вчені, що займаються старими звичаями, зауважили, що у деяких казках Мороз стукав у домівки, приходив з великим мішком, дмухав холодом та забирав у мішок тих, хто помер. Нічого собі дідусь, еге?

- Але ж дива дійсно трапляються! - не втрималася Марійка. - Такі, як мама розповідала, і ще...

- Ти маєш рацію, - м'яко відповіла вчителька. - Коли багато людей щиро думають про одне й те саме, ця сукупна енергія може творити справді неймовірні речі. До того ж, якби не було традиції, ніхто б нічого і не дарував. А завдяки якому символу це робиться - не так вже й важливо, хіба ні? Хоча мені, якщо чесно, у новорічну ніч краще потанцювати і поспілкуватися з друзями, як то робили давні римляни, що й створили календар з початком року першого січня. А подарунки я своїм дітям на Миколая купила. А не було б такої традиції, то й подарунків би не було.

- Певно, так, - зітхнула Марійка. - Але ж так хочеться справжнього дива! Цілі канікули попереду, невже не буде нічого неймовірного?

- Ну, по-перше, - зауважила Історка, - хіба те, що відбулося у подорожі з твоїми батьками, в оцій, про яку ти розповіла, - хіба це не диво?

- Але ж він був не справжній святий Миколай... - похнюпилася дівчинка.

- Чому ти так певна? - всміхнулася Історка.

- А по-друге! - вігукнув Петрик. - Я ж тепер учень нашого Чарівника, ви в курсі?

Пані Історка та Марійка з нещасним видом закивали на знак згоди. Всі на чарівному острові Юніленд були в курсі, що малий Петрик тепер учень Чарівника, і не по одному разу. Втім, він був вочевидь завзятий учень, і його варто було послухати.

- І як же це пов'язано з святковими дивами?

- Так у нас ці дива робляться просто щодня! А скільки вже готові! Я поки вчусь, маю пройти всі-всі навчальні ігри, що їх розробляє Чарівник. Він каже - я так швидше сам створювати дива почну. І я собі запланував такі канікули, такі канікули! Ооо, я хочу і дерево у "Бонсаї" виростити, і у "Героях МатеМагії" стати переможцем, і з молодшим братом у "Панду" як слід погратися, і прапори країн потренуватися впізнавати... Та безліч їх у нас, ну!

- О... - замислилася Марійка. - Про це я й не подумала. А я ж хотіла пограти у пішохода серед великого міста, а ще у "Піаніссімо", щоб трошки фортепіано оволодіти.

- Що ж, - погодилася пані Історка, - на вас таки чекають карколомні канікули! Прадавні легенди - це прекрасно, я їх дуже люблю. Але справжні дива - ось вони, просто поруч! І здобути їх дуже просто.

(Фото - shlyahta.com.ua

Вітаємо вчителів та учнів з зимовими канікулами та бажаємо веселих свят!)