Чи ризикнемо ми спиратися на розрахунки стародавніх вчених? Чи краще навчимося робити їх самі, спираючись проте на стародавню гру? Давайте подумаємо!
- Гей! Куди ти це... Ааа, трясця!
БА-БАХ! - пролунало згори Вежі Чарівника, неначе щось луснуло, на якусь мить з'явилося яскраве світло, а тоді стало дуже тихо. І дещо темно - бо вже вечоріло. Але ж така вона, робота чаклунів-науковців, буває, що доводиться затриматися пізно...
- От бачиш! - сказав Чарівник, що завідував створенням навчальних див на казковому острові знань Юніленд, своєму Помічникові, малому Петрику - Я ж казав, що з електрикою треба обережно. Треба спершу все як слід розрахувати, а потім вже починати чаклувати. Аж ніяк не навпаки. А ти шо? Ех...
- Я думав, - засоромився Петрик, - що воно працюватиме так само, як і тоді, коли ми...
- Що я чую! - перервав петрикову промову голос згори, ще вище, ніж закінчувалася Вежа. Належав він привиду провідного вченого Стівена Гокінга, якій дуже полюбив літати Юнілендом через велику кількість юних учнів та їхні ігрові експерименти з науки. - Хтось не зробив розрахунків, перш ніж братися за електрику? От холера. Нічому не вчить їх приклад Жана-Антуана Нолле, га!
- Якій ще Нолле? - насупився Петрик. - Я про такого не чув.
- А дарма! - всміхнувся у пишну бороду Чарівник. - Пане Гокінгу, чи не розкажете ви моєму Помічникові про двохсот монахів? Я думаю, у вас це вийде краще.
- Ну що ж, - всміхнувся у відповідь привид вченого, - це можна. Бачив я до речі дух мсьє Нолле, так що ви думаєте, він їх доси згадує!
- Та кого "їх"?! - не витримав Петрик. - Які ще монахи, якій мсьє? Він француз чи шо?
- Француз, француз, - кивнув прозорою головою привид Стівена Гокінга. - І жив він у вісімнадцятому столітті, в середині його працював. Себто завбільшки двісті п'ятдесят років тому.
- А хіба тоді вже була електрика? - перебив привида нетерплячий Петрик.
- Ну, звісно що не така, як зараз, але перші експерименти вже були.
- Ну то й розрахунки? Як без них? - здивувався малий.
- А отак, як ти, - пхекнув Чарівник. - Але дослухай пана привида. Прошу, містере Гокінгу!
- Ну от. У 1746 році, здається, це відбулося. Вирішив Жан-Антуан Нолле дізнатися силу електричного струму. Але, як ти вірно зауважив, вивчення електрики тоді ще тільки починалося. Тому Нолле зробив дещо ризикований, я б сказав, експеримент. Він поставив ланцюгом двісті монахів, з якими працював, дав кожному металевого дрота і наказав взятися за них власне ланцюгом. А тоді як дасть розряд!
В Петрика натурально відпала щелепа.
- І що? - тільки й спромігся промовити він. - Померли всі?
- Та ні! - заспокоїв малого привид. - Але трухануло їх добряче. І що головне - одночасно. Завдяки цьому Жан-Антуан з'ясував для себе, що швидкість електричного струму досить таки швидка! Але я б вам так розраховувати електричні процеси не радив.
- Та певно що ні... - зітхнув Петрик. - І як вони взагалі у давнину обходилися? Тоді ж і ігор цікавих не було, аби навчитися.
- А оце не скажи! - зауважив Чарівник. - Карти знаєш? Вони ж старовинні. Не як шахи, звісно, але у Європі в них грають з давніх давен. Там рахувати знаєш як точно треба!
- Так це ж для дорослих гра...
- Ну чому ж лише для дорослих. Якщо правильно підійти, на них і теорію вірогідністі вивчити легко, і розрахунки робити. Ти хіба не знаєш, що в нас така гра є? Ми її начаклували, коли ти тут у Вежі ще не працював, але може ти бачив?
- Якщо чесно, ні! - зізнався Петрик. - Але тепер роздивлюся і друзям покажу.
- От бачиш! - сказав привид Стівена Гокінга, відлітаючи. - Іноді і старі ігри у нагоді стануть, а старі історії тим більше. Тільки з електрикою не грайтеся.
- Та певно що! - зітхнув Помічник Чарівника і поліз нагору. Те, що бабахнуло й згоріло, таки треба було полагодити.