Країни світу, столиці та прапори - а ще навчальний режим! Це наша нова гра з географії, також і для Android
Чи знаєте ви, хто такий пан Вітрило? Ооо, навіть на чарівному острові знань Юніленд не всі з ним знайомі. Бо пан Вітрило завжди десь у подорожах, а як ні - то зайнятий своїми кораблями. Ремонтує, будує, лагодить вітрила - тому й має таке ім'я. І тільки головний Чарівник може вмовити його затриматися, аби розповісти учням щось нове про далекі краї. А ще...
- А ну, подай мені цю штуку, малий. Ех, як ви тут з цим справляєтесь? От на узбережжі Тихого океану, пам'ятаю!..
- Ну-ну, схаменися, друже! Не лякай мого Головного Помічника. Все у нас вийде, не вперше разом чаклуємо!
- Ооо, а розкажіть, а які вже дива ви разом робили?
- Цить! Зробимо діло, тоді й будуть оповідки!
Таку бесіду було чути з вежі Чаклуна.
- Чуєш? - спитав Тарас на прізвисько Вітер в своєї подруги Марійки.
- Ага... - тихо відповіла вона.
- Це пан Вітрило прибув. Він був моїм найпершим вчителем на Юніленді. Я тоді страшенно захоплювався подорожами, ну і напросився до нього в учні. Але виявилося, що просто так далекі краї не відкриваються. Треба знати, як розрахувати відстань, і які є небезпечні рослини та тварини, і навіть як правильно підібрати кольори для корабля.
- А я думала, ти просто граєшся. Ну, у ту гру з вирощуванням рослини, і у гру з кольоровою гарматою, і у "Героїв МатеМагії". Я до речі теж у них залюбки граю!
- Хех! Ну а хіба ти не навчилася рахувати краще, поки гралася? - всміхнувся Тарас.
- Ну... Навчилася, звісно! - трохи спантеличено відповіла Марійка.
- Ну от! - урочисто промовив Вітер. - І я навчився. Але хочеться вже і у подорож! Побачити світ... Я знаю, що поспішаю, але ж так хочеться швидше!
- Тому тебе й прозвали "Вітер"? - всміхнулася Марійка. - Бо хочеш якнайшвидше?
- Та я не знаю... - розгубився Тарас. - Ну... Напевно, так. Ай, не в тому зараз справа! Слухай! Ти чуєш, про що вони розмовляють? Це ж там пан Вітрило і наш Чарівник щось роблять нове! Ну і Петрик там з ними, без нього ж тепер нічого у Вежі не відбувається.
- Ого! Та ти, певно, заздриш Помічникові? - пхекнула Марійка?
- Я?! Та тю! Та я!..
- Ну годі, годі, - Марійка похлопала приятеля по плечу. - Вірю, що ні. Тим більше, що ти - перший учень самого загадкового пана Вітрила, це нічим не гірше!
- Ну... Так. Добре! Давай краще...
- Егей! - пролунав з Вежі густий бас. - Що ви там тупотіте, малі? Це хто там, Тарас? Із подругою? Непогано, непогано! А до нас приєднатися не хочете?
- Це пан Вітрило! - прошепотів Тарас до Марійки.
- Та я вже зрозуміла, - теж пошепки відповіла дівчинка. - Давай мерщій до них, цікаво ж, що там робиться!
- Заходьте! - важно промовив Петрик, що дуже пишався посадою Головного Помічника Чарівника, відчиняючи двері у Вежу. Діти швидко зайшли всередину і побігли сходами нагору.
А на горі...
- От, прошу вас, - прогудів у бороду Чарівник. Тарас і Марійка клипали очима, дивлячись на величезний синій шар, якій зблизька виявився моделлю Землі.
- Яка краса! - тихо вимовила вражена Марійка. - І тут є всі-всі країни?
- Всі! - гордо відповів Помічник Петрик. - Ми їх знаєш як довго робили?
- І можна побачити будь-яку? - дещо навіть жадібно промовив Тарас-Вітер.
- Будь-яку, хлопче! - запевнив пан Вітрило. - Я для цього і перервав свою подорож до Австралії, щоб допомогти зробити це диво. А у Австралії...
- Чекай, чекай! - призупинив колегу Чарівник. - Давай все у свій час.
- Ну добре. От дивіться, малі - це у нас, дійсно, земна куля. І всі-всі країни на ній таки направду є. А в усіх країнах є столиці. Ну бо кожна країна свою столицю має. І ще тут є прапори. Бо, як ви знаєте, кожна країна має свій прапор.
- О, як ми довго їх підбирали! - вставив слово Петрик.
- Так, - погодився Чарівник. - І ти, Петрик, до речі, молодець. Добре попрацював. Ну а тепер може розкажемо нашим гостям, як в то гратися?
- А вони нічого не переплутають? - прижмурив око пан Вітрило. - Тарас он швидкий, як вітер...
- Я ж казала! - прошепотіла собі під ніс Марійка.
- Я буду старатися! - аж випрямився Тарас.
- Старатися буває недостатньо, - відповів пан Вітрило. - От я вам розповім одну історію. Був такий собі чолов'яга у п'ятнадцятому столітті, Христофор Колумб.
- Америку відкрив! - разом відповіли Тарас, Марійка і Петрик.
- Ага! - посміхнувся пан Вітрило. - Але чи знаєте ви, що він був абсолютно певен, що приплив у Індію?
- Як це? - розгубилася Марійка. - Але ж...
- От бачите! А все тому, що ніхто достеменно не знав, що там є на Заході. Колись туди плавали північні вояки, ви їх знаєте як вікінгів. Легендарний Ерік вікінг і його люди плили через Гренландію - це величезний острів на Півночі, найбільший у світі. У давнину клімат був дещо інший і Гренландія була цілком придатна для життя. А для стоянок і казати нема про що. То ж вікінги доплили до Північної Америки, до півострова Лабрадор, осьо бачите, отут! - і пан Вітрило показав відповідне місце на моделі земної кулі, що крутилася у Вежі.
- Вони назвали це місце "Вінланд", але згодом про це забули. Та й про те, що то є частина величезного континенту, ніхто не знав. А от короткий шлях до Індії у п'ятнадцятому столітті був конче необхідний.
- Чому? - зацікавився Тарас.
- Слушне запитання, - підняв вгору палець Чарівник. - А ну, нехай пан Вітрило розкаже!
- З Індії возили прянощі. Це була тоді така коштовність, не гірше за дорогоцінні камені. Які, до речі, теж водилися у Індії. А ще вишукані тканини, слонову кістку, та багато чого звідти возили. Сушею шлях був небезпечний. Морем плили, оминаючи узбережжя Африки, теж не ближній світ. Але люди тоді вже знали, що Земля - це куля. То ж якщо плити весь час на захід, припливеш на схід. Логічно?
- Логічно! - завзято відповів Тарас.
- Так от. Перша земля, яку відкрила на Заході експедиція Колумба, був один з Багамських островів - між Карибським морем та півострівом Флоріда. Отут! (пан Вітрило показав острови на глобусі).
- Гм... - замислився Тарас. - Флоріда це ж, здається, частина США?
- Правильно! - похвалив його Чарівник. - Бачиш, - звернувся він до колеги, - вони таки вже щось знають!
- Знають! - всміхнувся пан Вітрило.
- А чи замислювалися ви, чому корінне населення Америки називають індіанцями?
- Н-ну... - протягнула Марійка, - бо Колумб думав, що приплив таки у Індію?
- Вірно, дівчинко! - похвалив її мандрівник. - Вірно! Звідси й плутаниця. От як тепер звати справжніх мешканців Індії, га?
- Індуси! - згадав малий Петрик.
- Точно! - погодився Вітрило. - Ну, а коли вже інший дослідник, Амеріґо Веспуччі, довів, шо то ніяка не Індія, а новий континент, то континент назвали на його честь. А місцевих так і звали - індіанцями. Ну, а мешканців саме Індії, аби не плутати - індусами.
Втім, коли отут, - мандрівник показав на тоненьку перемичку між Північною та Південною Америкою, - прорили канал, дійсно стало можна доплити з Європи до Індії, якщо плити просто на захід. Знаєте, як зветься це місце?
- Ні... - знизали плечима Тарас та Марійка.
- Панама! - гордо відповів Петрик. - Панама, а канал - Панамський.
- От! - зауважив Чарівник. - Ти знаєш, бо попрацював з цією іграшкою. А згодом всі знатимуть. Дивіться! Тут у нас, як я казав, є країни, позначено їхні столиці та прапори. Беремо завдання, скажімо - назвати країну. А ну, наприклад, отут!
Чарівник крутанув кулю та тицьнув на місце біля невеличкого моря.
- Україна! - радісно вигукнула Марійка. - А оце поруч - Туреччина, через море.
- Так. - погодився пан Вітрило. - А столиці назвеш?
- Київ, - впевнено відповіла Марійка, - та Стамбул.
- Вірно і невірно, - покачав головою мандрівник. - Київ дійсно столиця України, а от столиця Туреччини, де засідає влада, зветься Анкара. Отут вона, - і пан Вітрило показав на турецьке місто. А Стамбул просто найбільше турецьке місто. І певно що найвідоміше.
- Добре, - посміхнувся Чарівник, - а прапори? Тут, бачте, ми вигадали так, що можна окремо обирати прапори чи столиці і відповідати, кому вони належать. Оцей, наприклад, прапор, смугастий та з багатьма зірочками?
- Ну, це просто, - відповів Тарас, - це прапор якраз таки Сполучених Штатів Америки.
- Та це таки точно просто, - обурився Петрик, - а от, оце складніше, цей чий? - і Помічник Чарівника показав квадратний прапор, червоний із білим хрестом.
- Не знаю... - розгубився Тарас. - Хоча! Почекайте. У мого брата старшого є ніж, а на ньому такий самий знак. Швейцарський ніж. Ага, Швейцарія!
- Правильно! - похвалив учня пан Вітрило. - А якщо зайдемо з іншого боку, от припустимо Токіо, чия це столиця?
- Японії! - радісно згадала Марійка, яка полюбляла японські мультфільми в стилі аніме і дещо знала про цю країну.
- Молодець! А прапор в Японії якій?
- Ммм... Оцей? - Марійка показала на білий прапор з червоним колом всередині.
- Так. Це сонце. Чули, мабуть, про Японію кажуть, що це країна, де сонце сходить? Отож!
- А якщо хтось геть нічого не знає про країни, столиці та прапори? Грати зовсім не вийде? - спитав Тарас.
- Ну чому ж, - заспокоїв його Чарівник. - Бачиш, ми тут начаклували навчальний режим. Потренується, роздивиться, і вперед!
- Круто! - захопливо вигункув Тарас. - То можна всім розповісти, що є нова чарівна гра?
- Ну, ми ще тут трошки дочаклуємо, поки пан Вітрило з нами, - зауважив Чарівник. - А згодом так, буде. Можете розповісти, що дуже скоро всі зможуть погратися! А ще ми тут з Петриком попрацюємо, і можна буде оцю прекрасну кулю мати й на смартфоні чи планшеті, в кого система Андроїд.
- У моїх друзів такі! - зраділа Марійка. - Я скажу, нехай чекають на нове диво!
- Ну добре, - всміхнувся Чарівник. - Розкажіть. А ми тут ще трохи таки попрацюємо. Правда, Петрик?
- Правда, - зітхнув Головний Помічник.
Він би і сам залюбки побіг ділитися новинами. Але робота потребує відповідальністі, а магія - більш за все.