Зазвичай те, що роблять науковці, важко зрозуміти й нудно вивчати. А от вчені Юніленду - не такі. Всі їхні розповіді, уроки, завдання напрочуд цікаві. Тому й біжать до острова учні, користуючись мережею Інтернет. Все це стало можливим завдяки одному чаклунові. Та ще помічниця допомогла...

Далеко-далеко - втім, дістатися туди можна миттєво за допомогою Інтернету - є чарівний острів Юніленд. Там мешкають вчені і майстри, що мають дивовижну здібність. Зазвичай те, що роблять науковці, важко зрозуміти й нудно вивчати. А от вчені Юніленду - не такі. Всі їхні розповіді, уроки, завдання напрочуд цікаві. Тому й біжать до острова учні, користуючись мережею Інтернет. Бо вчитися тут - значить без кінця гратися. Все це стало можливим завдяки одному чаклунові.

Колись він створював дива для розваг, але згодом збагнув: якщо не навчати дітей, не виросте з них нових чарівників. Тож нема кому буде робити нові дива та відкриття. Але як побудувати місце для цікавого навчання і при цьому щодня здобувати для учнів нових знань та ігор? Не вдавалося чаклунові водночас робити свою щоденну працю, розповідати про свій доробок новим людям та ще й осягати нові знання. І тоді вирішив маг осісти на Юніленді, а розповіді та пошук нового доручити вірній людині...

...Біля вежі чаклунової затупотіли копита. Показався на дорозі рудий кінь. Стрибнув з сідла вершник. Вбрання все у пилу, чоботи нечищені - довго був у дорозі. Здивувалися учні, які у своїх справах були поруч. А ще більше вони здивувалися, коли збагнули, що це - дівчина.
- Привіт, малі! - помахала їм рукою вершниця. - Як справи?
- Та добре... А ви хто? - насмілився відповісти наймолодший з дітей.
- Я - помічниця чаклуна. Чи він вдома?
- Та був. А ви далеко були? А що привезли?
Вершниця посміхнулася.
- Дуже далеко я була, навіть Інтернет не завжди там буває. А привезла хороші новини. Про Юніленд тепер знає набагато більше народу. Тому скоро чекайте на багато нових друзів тут! Ну а тепер даруйте - пан маг чекає, маю все йому розповісти докладно.
І новоприбула побігла сходами нагору, у середину вежі, де мешкав чаклун.

Маг вже давно чекав на свою помічницю, тому не здивувався. Проте дуже зрадів.
- Заходь швидше, панно, давно на тебе чекаю!
- Та я брудна вся з дороги...
- Ай, благаю! Я, бач, із залізяками нині працював, теж не стерильна кімната. То все не суттєво. Ти скажи-но мені швидше, які новини? Що вдалося у зовнішньому світі здобути? Бо ж я, бач, нові ігри для навчання дітей створював, нові частини Юніленду будував. Нічого не дізнавався, на тебе чекав!
- Новини якнайкращі. Ви, певно, чули, я під вікном із дітьми трошки потеревеніла? Так от, це правда: про нас тепер дійсно знає набагато більше людей. Будуть на Юніленді нові учні! Вдалося мені також розповісти трошки наукових та історичних фактів тим, хто нами давно цікавиться. Прямо на острів вони не завжди Інтернетом добираються, а от новини та цікавинки залюбки від мене слухали. Тепер добиратимуться частіше. А ще принесла я вам зауваження.
- Яке ж? - скинувся чаклун.
- А от робили ви тут, пам'ятаєте, гру про безпечний рух у місті?
- Так, звісно. Добра гра, корисна, а хіба не подобається людям?
- О, ні! Гра якраз подобається і людям цікаво. Але там вони побачили певну помилку. Нема більше на вулицях ззовні старих міліціонерів. А є - нові поліцейські. Серед них і дівчата. Просять люди, щоб у грі це було відображено.
- Добре, добре! - зрадів маг. - Помилка то нічого, нероби лиш не помиляються, а от що є до нашої роботи увага, це пречудово! Дякую тобі, люба. Тепер відпочинь з дороги, ну а я тут буду далі міркувати...

Обличчя чаклуна трохи потьмяніло, і помічниця це побачила.

- Що сталося, пане маг? Чи якась халепа трапилася?
- Та йой... Оце ж я зараз зайнятий чим? Листуванням із Головним Міністром. Тим, що у зовнішньому світі навчанням опікується. - Хіба ж це погано?
- Не погано... Але... Мрію я, щоб не лише на Юніленді діти могли цікаво та легко вчитися. От створив підручники електронні. Всі в один ґаджет можна помістити. З картинками живими, з відео, з активними сторінками. Але, бач, без особливих документів не можна такі у звичайних школах впровадити. Кажуть - незаконно. А положення, себто закон відповідний, ніяк не приймуть. От листуюсь. А міг би більше нових ігор для навчання робити. Та й ті самі підручники!
- Дуже прикро це чути. Бо бачила я дітей на Юніленді і скажу, що всім би так мати змогу вчитися! Але ви не журіться. Ми впораємось. На те й помічники, аби допомогати. Хіба ні? Ви творіть дива, а вже розповісти про них - моя справа. Та й вам нові відомості принести - теж. А там може й до Головного Міністра дійде. Втім, головне - це дива.
- А точно! - зрадів чаклун. - Ну, йди, відпочинь. Бо твоя правда, в нас попереду ще дуже багато роботи.

Коли помічниця чаклуна спустилася зі сходів, учні все ще були поруч. Одна дівчинка висунулася трохи вперед.
- А розкажіть і нам новини, будь ласка!
- Ну добре, - погодилася помічниця. - От слухайте. Грали ви у гру з хімії, там де про хімічні елементи йдеться?
- Так, так! - загомоніли діти. - І один мій знайомий хлопчик грав. Його зараз серед вас нема. Так от, він став чемпіоном міської олімпіади з хімії! А ще ваші вчителі мистецтва пан Барвік та пані Лясолька так зацікавили одну дівчинку маленьку, що вона вирішила вступити до музичної школи і опанувати фортепіано. І ніхто її не примушував.
- А хіба до навчання можна примусити? - здивувався один з дітей.
- Дуже добре, що ти спитав. Я особисто думаю, що ні. І ще думаю, що скоро ніхто навіть думати про таке не буде. Треба нам лише ще трошки попрацювати...