...Король, звісно, має бути популярним. Але якщо він необізнаний та нерозумний, то довго популярним не буде.

- Король має бути розумний!

- Королю перш за все треба бути популярним! Який то король, коли народ його не любить?

- Ну а якщо він робитиме дурниці? Людям теж у дурні шитися?

Такий діалог почув Чарівник на острові знань Юніленд, проходячи у своїх справах. Говорили двое учнів, Тарас на прізвисько Вітер та малий Петрик.

- О, - зупинився біля них Чарівник, - звідки така цікавість до королів? Начебто нема їх у нас тут...

- Ми завдяки вашій новій грі про кольори помандрували з Петриком до Веселкової країни, - відповів Вітер. - Ну а там править король. Але трон він не спадкує. Місцеві короля обирають. От ми і сперечаємося, за яким принципом?

- Ага, бо ти забув спитати, поки були! - додав Петрик.

- Не забув, а посоромився, - виправдався Тарас. - Якось неввічливо здалося...

- Ну, це не біда, - посміхнувся Чарівник. - Я добре знаю історію королювання у веселковців. Я вам розповім! Між іншим, завдяки короні Веселкової країни з'явилася одна з моїх улюблених навчальних ігор!

- Це як? - хором спитали Тарас і Петрик?

- А от слухайте! Колись у Веселковій країні, так само, як і у безлічі інших держав, що мають на чолі короля, владу передавали у спадок.  Від батька до сина. Ну, звісно, якщо не з'явиться узурпатор - той, хто усуне короля і сам всядеться на трон. Принці бували різні, і розумні, і не дуже, і добрі, і погані. Про узурпаторів взагалі годі й казати. І врешті решт коронували там одного, якій геть необізнаний був. Але, як вірно зауважив Петрик, популярність - не остання річ для правителя. Ну, а цей був просто дуже популярний. Всіх смішив. Веселчане й подумали, що тепер вже настане в них щастя! Та не так сталося, як гадалося. Бо ж, кажу, геть необізнаний то був пан. І одразу почалися міжнародні скандали. Поплутав король назви сусідніх держав - їхав у Латанію, а у зверненні написав, що в Літонію, яка поблизу розташована. Образилися і там, і там, звісно! Та хіба лише сусідів? - і своїх образив був. Спитали його щодо річниці старої трагедії. Тоді вороги під час війни переслідували і стратили людей з племені, яке мешкало у Веселковій країні. А король і каже - передайте їм привіт! Ну куди це годиться? Дійшло до того, що він наказав припинити стріляти по розбійниках на кордоні. Прапорів їхніх певно не впізнав... 

- І як же було далі? - жадібно спитав зацікавлений Петрик. - Знищили того короля?

- Навіщо нищити? - знизав плечима Чарівник. - Веселчане звернулися до мене! От, кажуть, заздалегідь не вгадаєш, що за король буде, навіть популярність не рятує. Нам потрібні розумні королі, обізнані! Хай вчаться! Ну і розробив я для них таку собі гру, "Flagrush" або ж "Прапороманія". Там гравець спочатку вгадує, якій країні який прапор належить, а згодом вже і вивчить їх. Отак - сто "зірок" за вірні відповіді набрав у "Прапороманії", можеш починати королювати. А ще ж і інші ігри є в мене, різні, і всі чогось вчать. То Веселкова країна тепер обирає короля у такий спосіб - хто найкращі результати по всіх іграх покаже, той і переміг. 

- І з сусідами все добре? - поцікавився Тарас.

- А розбійників перемогли? А узурпатори ще були? - поспішив запитати Петрик.

- Сусіди тепер дуже поважають Веселкову країну. І допомагають перемоги розбійників та загарбників, якщо такі з'являються. А от узурпаторів більше не було. Якій в цьому сенс, якщо веселківці все одно тебе без знань  неприймуть, а з знаннями і самі запросять? Отак от. Король, мої хороші, звісно, має бути популярним, але якщо він необізнаний та не бажає вчитися - довго він популярним не буде.